***
А ти сказав, що ми - найголовніше,
а ти сказав, що ми - не для дрібниць.
Та небо падало, дощі пішли густіші,
і світ сховався в затінку зіниць.
Бо ти - поет, бо ти - вогонь титанів,
а я - мала, смішна ... і не твоя.
мовчи - в дрібницях тратимо кохання.
мовчу у відповідь:
в твоєму "ми" -
не я...
***
будеш мене цілувати
палко, нестримно, захланно,
щоби переконати-
не розумію - стправжнє
я не прийму. не буду.
знову два кроки назад.
це - ефемерна облуда -
райських поезій сад.
***
так настирливо
ця річка-бранка
тече крізь мене
крізь думки і усвідомлення:
ось я - жінка
ось я - жива вода,
і наче її - мене замкнули
у тугі склепіння,
тяжку задуху,
гниле шумовиння...
і б'юся,
б'юся,
б'юся -
нема на мене ради
хіба - розір-вати-
вади-завади
усе -
ці стіни - змити-втопити,
усе,
що тяжить наді мною
(чи то над нею?) -
чудовий
визолочений
театр оперний
проспект Свободи
і пам'ятник Шевченку...
а ще ... постать
Матері Божої
не можу
не можу
не можу
це - понад мої страждання
терзання...
і вища сила -
(а не склепіння нависле!)
стримує сльози-печалі,
і тече собі далі
річка по імені Полтва
нікому не відомими
путями Господніми
через серце моє
і долю
