Чіпає вечір за карк -
від свіжості, від холоду
перехоплює подих
і крутиться, кружляє,
немов земною,
кришталевою кулею,
голова,
і в очах -
темрява, сяйво, іскорки...
fresh терпкий..
запах м´яти та післясмак
мохіто, твоїх уст -
вирує на кінчику язика,
і навіть не на поверхні клітин,
а десь зі самого споду -
десь у крові
вибухає фонтаном
жагучої гострості...
і, розчинивши багряну,
перетворить її,
bloody mary солону,
на світло-зелено-прозору
фосфоричну fresh маргариту..
Пульсують пульсари,
як у тремтінні
пальців тонких скрипаля,
і за-гіп-но-ти-зо-ву-ють
очима зміїними зорі..
Несамовитий скрик
нічного
опереного хижака
зіллється в одну мить
з німим стогоном...
До щему,
до болю,
до першої цівочки крові
від тупого іржавого ножа -
щастя? - просте і німе, наче морок..
щастя, мов келих коштовний
з вином і дощем..
Під зблисками астролітописів
(що там пишеться, в тих вічних зорях?),
під тінню астрообсерваторії,
де віртуальний вояж
ув океани Космосу,
наче безперестанна подорож
у надра імперії Аніми..
Fresh.. післясмак
мохіто, моху і твОїх доторків..
І світлішає -
і кришталево в очах
на тлі гойдливих вершечків смерек
сутінкової ґотики..
