Як раптово
кривавий промінь
розпоров тяжку ризу
дощових хмарищ -
розтрощився по мокрих
бетонних квадратах:
тисячі іскор
сліпучого полум'я -
в дзеркалі крапель
синьої повені
пелюсток палісандру...
Як тихо вони лягають
під ноги
наче в екстазі святої покори,
самовідречено віддаючись
напризволяще
байдужим крокам
перехожого...
Так і у відблисках
асфальтових калюж
буденність струшує
зі свого скелету примар
напівпрозорий вельон
пустки днів...
Тільки натовп низьких,
вбраних у сірий саван, хмар
і надалі бреде як процесія
кудись понад край
Нового світу... -
У цьому місті,
обвитому смоґом,
де крик зграй кажанів
кружляє у пітьмі
над кронами дерев
вечірнього Гайд парку:
де над сплетінням
розгалужених аркад
здіймаються,
наче тіні птахів
із Гітчкокових фільмів... -
Там катедра Сент Марі
урочисто чекає
на пришестя
перших променів
завтрішнього сонця.
Її дзвони,
наче галасливі діти,
розгойдаються -
і луною різдвяних мелодій
вознесуться у височінь,
до пронизаних сяйвом
далеких зоряних пустель...
