У груші душа вразлива,
світанками оповита.
Болять їй суглоби в зливу,
як дідові... Оковиту
ковтає старий з розпуки,
вдивляється у тумани...
Гілляччя тремтить і руки...
А очі сумні і п’яні...
Всихає старенька груша,
вростає у землю хата.
А діда питання душить:
для кого грушки збирати?
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design