Не варто прощатись з війною,
Коли вже набоїв нема.
Ти й досі ще серцем зі мною,
Я лаюсь з тобою дарма.
Війна є ніщо без духу:
Безглузда така війна.
Шепчи мені знову на вухо,
Що любиш мене сповна.
Я слухатиму і млітиму.
Не можу по-іншому вже.
Сонце палає по-літньому,
Неспокоєм душу гризе.
І я, насуплений дурень,
Вперто до тебе мовчу.
Звожу нікчемні мури
Та дико до себе кричу:
«Що ж це ти робиш, телепо?!
Чому дратуєш її,
Ту, що ламає так легко
Стіни твої навісні?»
Мабуть, аномальним літом
Уражена наша весна.
Пробач за невміння любити.
Між двох не потрібна війна.
