я більше не вірю в незаплямованість янгольських крил.
бездоганними ранами розфарбовую віщий сон .
в цих очах оселився в"язкий недо_вранішній дим
і розтріскане небо, що ломить брудне вікно.
малювали на шкірі синцями казки для дітей,
забивали вином присмак зламаних вдосвіта квітів,
сміялися з вікон і з даху - чекали від міста вістей,
у кишенях ховали світанки - долоні палити.
божевільними веснами різали руки вітрам,
заплітаючи в коси стрічки-негативи. і пальці
у розпечений віск - парафіновий зводити храм.
останній притулок-в"язницю для зниклих скитальців...
