Вони зовуть і моляться у тиші,
Що птахом сіла на на блакиті рінь,
Їм зморшки, висохлі і почорнілі брижі,
Лишає шрамами гаряча спеки тінь,
Безвихідь і безводдя, мов бідою
Це коло замкнуто... Та є ще той, хто жде...
Я розірву його і напою любов'ю
Ці дивовижні квіти...І себе...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design