Се серце розкришилося од туги,
на вітрі лапав крихти журавель
і клекотів…
небес заждалі смуги
вирівнювали думи дивну трель, –
на нотах двох, між звуків –
вище й нижче, –
хиталася, мов п'яна, як жива…
А журавель безжурно в небі свище
і діток кормить, й серце напува.
