Спи, мій вітре дзвінкоголосий. Вже на нас десь чекає осінь
і стікає із пальців серпнем у мережанії рядки,
де безодня зірок самотніх топить морок очей в колоссі,
і безкраїм чумацьким шляхом опускається до руки.
І тремтять на долонях хмари, сизі сутінки линуть ранком,
і босоніж безсоння п*яно витанцьовує на воді,
мляво сяйво зсипа поволі, вже туманом зітхає парко -
спи. Над прірвою спи спокійно - у біді не шукають дім...
Спи, допоки торішні трави не вмивали сльозливі роси,
спи. Я знаю, як до нестями гірко мрію палити днем -
як закути у стіни вітер. Як обрізати відьмі коси...
Вже на нас десь чекає осінь з недописаним ще лицем.
