Я знаю – ти стомився
Втомився надривати лямку минулого
Виконувати забаганки майбутнього
Пританцьовувати по лезу реалії,
Уславлюючи незграбні тіні чиїхось льдяних світанків
Сідай, поговори зі мною,
Адже я також вже далеко не ярий
І так само стомився
Вигортати опале листя
З мовчазних садів
Піднеси келих багряного вина за наших праотців
Зачуй-но і ти думу рожевої меви:
Я зрію далекі вогні,
Віщую ладний шепіт хвиль
Лину в сизу даль, прагнучи торкнутись її сріблястого плеса
Розтанути серед ясних променів
Відкрити новий, такий старий світ
Світ, який нас сповив та зустрів з нами сутінки
Який вбачав і завше буде вибачати нашу старість
Та повертати в забуту дивовижу нового
Народження
