|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
51017
|
| Рецензій: |
95762
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 2475, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.140.185.147') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Андрій, 07-11-2006
|
Монолог у вічність
Хочу пити любов із твоїх долонь,
Як з чаші іскристе вино,
Вустами хочу торкатися скронь,
Коли ти прокидаєшся зі сну,
Я хочу так тебе кохати, як весну,
Сонечко моє сонцесяйне і чути "Кохаю!",
Я хочу… Але не те і не там, мабуть, чекаю,
Бо не та ти… "Не судилось, не судилось",
Щось у серці деньком покотилось,
Мабуть, оте вщент розбите дзеркало,
В якому був образ твій. А що воно? – Скло!,
Лише на мить ти у нім була.
А раз… і зникла
Але я хочу… Навіщо? Хіба я знаю…
Монолог у вічність зі словом одним:
"Кохаю… Кохаю…Кохаю…"
Без інших слів, бо все інше – дим…
***
Час проллє безглузді звуки,
Камінь упаде на руки,
І в самотність серце обплете.
Тихою зажурою листя золоте
Упаде на чиєсь вікно…
І чиїмось пальцями як сценарій фільму для кіно
Хтось напише на портреті ночі
Гарну казку про любов, про пророчі очі,
Про сердець два голоси,
Що зливаються у мелодійні пісні –
Це гарний сон. Можливо, трохи і мінорний
Він лиш на ніч,
Як роздум на цілий день і пошук протиріч,
Чи компромісів власного життя,
А може невідомого доти кохання?..
***
Осінь періщить холодним дощем,
Так, що не сховатися під плащем,
Це так у мене в душі бурчить,
Як шлунок їсти просить,
В мене в душі гадюка сичить.
І жалить, і жалить, вприскує отруту,
Я вже давно не той, я не колишній,
Я не листок торішній,
Який би взяла ти і розтовкла ногою
Я сильний став і вже я мужній,
І вже я не для тебе… такий потужній,
Що й не уявляєш ти собі.
***
Спалю я всі твої листи
А потім складу в конверті,
Лиш образ твій залишу на мольберті,
Я буду кожен день його потроху малювати,
Я намалюю ніжні обриси твої
Хай руки і не митця мої,
Але ти зрозумієш, ти впізнаєш,
Я в образ твій вплету яскраві акварелі,
Щоб ліхтарі світили у пустелі
На піраміди і сфінкси кайм'янв.
Щоб ти бачила і не заблукала –
Я на долоні намалюю зорі
І маяки зеленкуваті і прозорі
Як світлячки у темноті.
Я напишу слова прості,
Можливо трохи й недолугі,
Але щоб зрозуміла ти,
Що так палко тебе люблю.
Уривки думок
Колись я вірив у казку, гарне кіно,
Окрилений був, як метелик у вікно
Хотів летіти…Обпалені крила
І дійсність німа
І десь гупа: Самота, самота
Це важко так кохати,
Невідь чого чекати,
Надіятись – марно, я це знаю,
Але й мені хочеться тепла,
Щоб мене пригортала.
…Нам кажуть бути мужніми, без сліз
Все стійко долати, стиснувши кулак,
Але, бачиш, не повмирали ще романтики,
Не з цього світу, іншої галактики
…Мені щось казали про ідеали, шукати…
Знайти і покохати.
…Назустріч тисячі дівчат вродливих.
Яка моя?
Мені подобається кожна і єство кричить:
ТВОЯ! ТВОЯ! ТВОЯ!
***
Так до болю ходиш близько
Так, що от -от... і слизько.
Залізними рейками, потягами,
В шарудінні тіней протягами
Десь поруч, десь в тихій зажурі
Павутинками тканими в ажурі.
Ти десь далеко у вселенській пітьмі
Приходиш тихенько і йдеш....
***
Я чорне перемалюю у біле
Я виллю на папері усе наболіле,
Усе що у душі десь засіло,
Що так дротиками серце стріло
Все я виллю у вірші.
(Повір, мої твоїх не згірші).
Я все так зможу розповісти
Слова мої як до неба, вічности
Я зможу через віки і терни пронести.
***
Любов така вишнево – рубінова,
Як бризка моря кольорова.
Любов пахне так квітками,
Тим ароматом, що не зника роками.
Любов – липневий цвіт,
Пелюстки лагідний політ.
Любов – ніжні півтони, пастелі,
Вона така солодка, як морелі,
Любов й така, як спека у пустелі.
У кожного любов своя…
Нерозділене кохання
Мені не треба поводирі,
Що ложу несуть у серці
Я не заблукаю у твоєї душі дворі
Мені от тільки ноша заважка,
Не можу хрест я цей нести,
Не сила вже, прости…
Не можу я чекати більше,
Бо що не далі - гірше,
Стає паскудно так,
Як пожирають метастази, діагноз – рак,
Навіщо все? Воно – вода , струмок,
Ніхто ж не застрахований від помилок,
Помилкою була не ти – моє життя.
Моє кохання, однобоке почуття,
Що любив, а ти – ні,
Та вже однаково мені…
Найголовніше все це вічно пронести…
***
Тебе всюди шукаю
По близьких і далеких світах
Шепчуть мені твої вуста : «Чекаю!»
Я знаю, тільки ти так вмієш кохати
До останньої краплини життя
Бо тільки ти вмієш вічно чекати…
Прости
Прости усе, що можеш - те прости
Пішов вже я . Спалив мости,
І все одно ще десь у глибині кохаю,
Я знаю, що в тобі втрачаю –
Втрачаю часточку себе.
Тепер зненавидиш мене…
Стоятимеш, дивитись будеш у вікно,
Не прийду я на каву, вино,
Не будем з тобою пити хербату,
Розстеляючи скатерку строкату.
Не буде нічого… Згоріли мости,
Тільки, кохана, мене ти прости.
***
Вже осінь у саду
І паде листя на ріллю,
А серце плаче в світлі зорепаду,
До суму тихо плаче, крику,
І хочеться руками дістати неба,
Нам тільки його й треба,
До болю треба і до скону,
До цього яничарського полону,
Щоб в серці мальва розцвіла.
Розлука
Розлука – я на пероні,
А ти у вагоні
Рушив потяг,
Ген за обрій зник, лишивши протяг,
Він поніс тебе дуже далеко,
Туди, де вічні дощі,
Туди, де не квіти тнуть кольорові кущі.
До болю так сльози течуть
Розлука… не зустрітись нам
І що тепер твоє “Kocham”?..
Розлука
Переплелися пальці, обнялись долоні,
Потекли на обличчі рівчаки солоні,
Так в розлуці заридала ти,
І шепочеш ніжно: “Прилети!”
Я шепочу тихо: “Відпусти!
Не приїду більше, ти не жди”
Та знаю я – будеш чекати біля вікна
І тільки з тобою келих вина
І твоя німа самота.
Мить
Ти думаєш, що мить –
Це так багато, щоб щось змінить
Мить – це злет,
Момент падіння, як літака сріблястий силует.
Кохана, мить для нас як рік,
А може й довше – цілий вік.
Збережи ж і ти цю мить,
Бо іншої «Может и не быть»
Портрет коханої
Я розмалюю світ в яскраві акварелі,
Любові, ніжності пастелі,
Такі кохання кольори.
Я пензлем намалюю твої коси,
На вустах крапельки роси,
Що так блищать як в небі зорі,
І як кришталь чи лід прозорі,
Я намалюю твої очі,
Зеленкуваті і пророчі,
Я намалюю ніжні плечі,
Вони у тебе – два крила лелечі
Я намалюю всю тебе…
Мій сон
Мені ти снишся тільки в сні,
Приходить образ твій мені ночами
Так хочу цілувати тебе гарячими вустами
А ти від мене йдеш і кажеш «НІ!»
І я прокидаюсь… Тебе поруч нема – самота,
Так гірко, бо не з тобою я
І хто ще скаже, що є кохання!
Що всі щасливі. Є самота лише така,
Що серце болем обпікає
Вона лише того й чекає,
Щоб захопити у полон. А ніч моя така коротка,
Як хвилинка. І сну тільки кадрики,
Такі чудові мої любовні мандри.
Я день цей просто живу,
(Скоріше навіть – існую),
І ночі так шалено я чекаю,
Щоб знову був сон цей,
І сказати ніжно «Кохаю!»…
***
Коли серце крають ножі самоти
Так хочеться, щоб поруч була ти
Тоді тільки я благаю:
«Прийди! Будеш, як в раю,
Ти тільки прийди!» Але… Розлука,
Так боляче щось в серці стука…
Недосяжна
Всі мої мрії як сни,
Красиві картинки весни.
Щодня, як заплющую очі
Я бачу зорі серед ночі,
Місячна поляна і ти..
Така якась окрилена, недосяжна,
Як королева, принцесса поважна.
Я хочу піймати тебе руками,
І ти втікаєш… Якимись гуками
А чую відгомін твоєї пісні…
Але… НЕДОСЯЖНА!
***
Кохання давно вже колишнє, -
Пропалене дощами зів"яле листя торішнє
І цвіллю вже тхне самоти.
Все наше життя як шлях простоти,
І невідь куди дороги пішли назавжди,
Що десь кричати – волати׃ "Зажди"?
До кого?Пустої оболонки життя?
Це ще від створення світу, буття
У нас, мабуть повелося,
Кохати, а потім…узяти й піти…
Мій лист до тебе
Я напишу тисячу листів і відправлю один
Отримаєш мій месидж через кілька годин
А можливо, через роки, кілька віків.
Слова у нім, як віщування пророків,
Якихось там Ностардамусів, Распутіних слова – загадки.
Я знаю, важко читати лист без слів, нема і гадки,
Про що я пишу тобі. А ти прочитай поміж рядків,
Дотиками пальців, і не треба слів –
Ти прочитай все по очах – у них весь я,
Таке моє яскраво-ігристе кохання.
***
Мабуть, нема нічого в світі,
Щоб залити цю пустку порожнечі,
Мабуть, тому моя душа у ворожнечі,
Давно живе із тілом. Для когось казка, як у міті,
Чи у леґенді – гарні почуття,
Як прагнення збагнуть кохання,
Для мене воно давно не те –
Кардинально-протилежне,
Моя душа і серце давно вже не такі,
Ніщо вже не змінити, не допоможуть ліки,
Ні знахарі й ворожки,
А щастя хотілося ще трошки,
І вистачило вже мабуть…
Зустріч через роки
Летіли мрії наче журавлі
І несли любов у себе на крилі.
Сонце для нас світило,
Промінчиком зігріть хотіло.
А раптом стало темно. Поглинула пітьма
Кохання більш нема!
Біля вікна вона мене чекала,
Бо дійсно мене кохала!
Пройшли роки… Зустрілись випадково знов
Може це любов?
Ти гарно всміхнулась. Сказала : «Пішли!
Все в минулому лиши»
***
Десь падають зірки у воду,
Мабуть, не було ще зроду,
Щоб хтось торкавсь твоїх долонь.
А в серці вже горів вогонь.
17 літ. Життя як сад,
А в душі давно листопад,
І вже морози завівають.
«Чи є ще в світі, що кохають?» -
Питалась ти себе.
Романтика
Було так трішки темно,
Тільки полум'я свічі
Світило золотавим ореолом
І ніби просто так у тебе на плечі
Спадала шлейка плаття.
І так хотілось доторкнутись до краси,
Неземної твоєї вроди
І шептали десь у серці голоси׃
"Пригорни її. Доторкнись до кіс,
Шиї, рук. Палкими поцілунками закрий її вуста,
Розкажи про любов, що так довго ніс
У себе в серці ". (моя найбільша чеснота)
Та я не міг… І тільки очі…
Світили наче зорі нам вночі.
***
Якби ж ти знала, що таке любов,
Якби змогла пронести світле почуття,
Я б пробачав знов і знов
Та ти хіба того хотіла?
Чогось шукала, як нічний метелик летіла,
Обпікаючи крила,
Сама ж книжки читала, ходила у кіно,
Сиділа, мріяла, дивилась у вікно..,
А так кохання і не зустріла…
***
На диско дешева музика лунала,
А ти окремо так стояла,
Його, мабуть, чекала,
А він і не прийшов… Ти ж знаєш, він іншу має,
Її цілує, пестить і кохає,
Тебе ж він проміняв як гріш,
(А ти за неї нічим не згірш).
І гірко так було, душа боліла,
У серці ватрою печаль горіла,
Все спалюючи на путі,
Така от неприємність у житті.
***
Давай впадемо у траву,
Твоє волосся золотаве розплету,
Зіллємось в гарячім поцілунку,
Із вуст мед гіркого трунку
Ми відіпємо до дна
І шепчучи палкі слова
Ми зіллємось аж до ранку,
Кохатись буде у імлі,
А зорі світитимуть вгорі
І місяць буде єдиним свідком нам,
Тебе нікому я більше не віддам,
Бо будеш ти моя кохана,
Така бажана, така жадана.
***
Пелюстки падали вночі
На тло несправджених подій.
І котились сльози з – під вій,
Пекучо так по щоці.
Стискалось серце у розлуці.
Нас роз'єднали кілометри і не зустрітись знов,
Немає більше тих розмов
За чашкою кавою чи чаю,
Немає нашого розмаю
Немає і вже не буде…
Наш потяг не прибуде,
Бо нарізно ми і різні світи,
Планети, космічні орбіти.
Прощай, як гірко б не було…
***
Ще літо дихало теплом,
Ще липень був. Любов жила,
Нас обіймаючи крилом
І ти так сонечко пила
Із чаші повної по вінця
Вина рожевого солодкий трунок,
Коли ти через все життя
Несла найліпший подарунок.
***
Все було таким логічним,
До болю кінцем трагічним.
Щось шептали вуста одвічне,
Про те, що кохання вічне.
Вдивляючись в обличчя розуміли,
Що якби того хотіли,
Любов жила до смерти, скону.
До двох сердець розколу,
А далі її вже нема, розлука і пітьма,
Поглинає її чорна діра.
***
Сидиш і листи пишеш сама,
Лиш ти і чорна кава.
Ти хочеш почуття виллять на листок,
А він від сліз твоїх намок…
Чорна кава… Сигарета…Листок порваний.
В камін летять ті клапті,
Горять червоно у вогні,
Неначе ти то вся палахкотиш, гориш,
Як смолоскип палаючи.
Лиш ти і чорна кава… Наодинці…
***
А хіба слова потрібні?
Прочитай все по очах,
Як лист читаєш по ночах,
Які присилають твої коханці.
Прочитай, як на шибці вранці,
Малюють павутинками білі сніжинки
Чудові картинки життя,
Ти пізнаєш тоді почуття
І два серця зіллються в одне.
***
Так важко заповнити Всесвіт до краю,
Тим простим, до болю потрібним «Кохаю!»,
Так важко словами розказати про любов.
Я знаю, не всім зрозуміти цю основу з основ.
Але ти така, що зрозумієш ( я хочу вірить в це).
Ти знайдеш те потаємне місце,
Щоб прочитати без слів, по очах,
Як місяць зірками по ночах
Читає дітям казки, гарні сни,
Кадрики мультфільмів чудової весни…
***
Твій портрет висить у рамці,
Золотим сонцем у фіранці,
Як у свічаді образ твій –
Красива казка нездійснених мрій,
Бо ти не моя, не доторкнутися тебе,
Ось це так до болю гризе мене.
***
Ти – Богиня. Хіба для тебе я?
Чи Тобі судилося моє кохання?
Ні не мені, і не Тобі,
Тебе шукав я у Твоїй вподобі,
І знайти не міг…
А в пам'яті, у серці портрет як оберіг,
Це щось не тілесне, овальне,
Математичне і ірраціональне…
***
Малиновим пір'ям серце зігрій,
Таким неземним сузір'ям мрій.
Ти мене крилом обніми,
Які тоді щасливі станем ми!
І полетимо десь далеко-далеко за край,
Де не те що цей світ – рай,
Знаєш, там сонце світитиме вічно…
***
Озвись до мене як з небес,
Піснею служебник мес,
І прийди ти тихо на світанні,
Ще як зірка спить в коханні,
Ти прийди, я відчиню вікно,
Хай буде казка, гарно як в кіно,
Хай хоч на мить, на секунду
Відчути миттєвість цю
І полетіти на зустріч Сонцю,
Щоб згоріти і впасти на руки,
І більш не знаючи розлуки,
Довічно бути у чийомусь серці.
***
А ми тільки пісчинки в пустелі,
Але твердіші від криці, скелі,
Нас не розбити просто так,
Нас не зламати, хоч ми може й останні,
У цьому житті боротьбі, повстанні,
Але ми вічні як зорі,
Як місяць і сонце щодня купаються в морі,
Бо вічна наша любов!
***
Кохання вже нема
Чого іти в оману?
Най рана зажива
Не слід роз'ятрювати рану.
Невірне слово, помилковий крок
Дрібниці? – Фатальні для любові!
Холодне дихання твоє у слові.
***
Давай впадемо в темну ніч.
Ні люстр не треба, ні свіч,
Ми будем так котитись в даль,
Ніч збере усю печаль,
Твої смутки і жалі понесе,
Закриє як лице вуаль.
А ти мовчи! Ні слів не треба!
***
Не сотвори собі кумира
Кумири створені давно –
Відоме всім кіно,
Де ідеали наші грали у красиву казку,
Гарні сни нам снились,
Про незнайоме місто… Думки котились
І падали як яблука в саду,
Вони про нас і про життя,
Хіба це ми такі ? – Кумири, герої наші,
Маріонетки нашої уяви.
Смітник почуттів
Все перемелють жорна.
Зникне любов така прекрасна і потворна,
І далі їй дорога на смітник,
Де ховають почуття. Для когось – квітник,
Де ростуть будяки і орхідеї.
Хтось тут ховає почуття, несправджені ідеї
А от ми – кохання. І ставим хрести
Через рік чи через десять лиш квіти принести,
І покласти… Навіки забути як сон…
***
Моя кохана живе так далеко
Ой нелегкий туди шлях,
Ти лети, лети, лелеко
І неси їй на крилі листа.
Най вона його почитає,
Може зрозуміє, що кохає.
І чайчину настріч пішле мені.
Монологи моєї душі
Блискавка блукає десь по світах,
Бачу я зорі в зелених очах,
Це як світло лампи романтичне,
Світить десь за склом.
Синіми поглядами сніжинок зима
Залітає помахами у серце віхола.
Сковує душу холодна пітьма.
Я не тутешній в грудні,
Хоч народився у дванадцятім дні.
Я не з цього світу і не для тебе я.
Навіщо все моє життя?-
Таке пусте й порожнє. Хотіла ти кохати
Але то не я був, а образ мій! Чомусь не розуміла ти.
Мабуть, рядки зовсім дурні,
Щоб розповісти все на папері,
Без змісту слова голосні,
Але тільки вони для тебе,
Монологи моєї душі.
Безглуздо… Уривки…А жити треба!
Прощання з любовю
Жовтаве листя сиплеться на брук,
Осіннім листом падає до рук.
І ти хочеш спіймати мрію,
А пташки співають прощальну арію,
Прощання з літом і між нами,
От –от і сльози потечуть ровами,
Ні, не плач, Кохана, бо життя таке,
Спокійне, гарне, а тоді… різке піке.
Ні, не плач, бо сльози ніщо,
Це тільки біль й навіщо?
Не варто більш ятрити душу.
Ти ж знаєш, йти я мушу!
Так треба, прости, я зрадив почуття,
Нема кохання
І більш не буде… Важко мені було
То серце ще страждало і несло,
Те що віками хотілось зберегти.
Але це все таке тривке і в момент зрозуміти
Мені треба було, що це все фарс, гра
Це все театр і ми - актори, а почуття – мара,
Омана синя моря і не більш.
Я йду навіки і прощай… тобі не буде згірш,
Я йду…знайдеш свою любов
Деінде, але не тут, в тишині розмов,
Знайдеш на гучній вечірці і в замрії лісу
Ти знайдеш – я вірю!Ти будеш щаслива
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
