Сумними вулицями
Цього банального й нікому не потрібного міста,
Я ходжу мов з таблицями:
«Я із вами не з того тіста»…
На асфальті я вашому плавлюся,
Ваш бетон замуровує душу.
Задихаюся, плачу, каюся.
Ви скажіть, задля чого так жити мушу?
Мені б просто втекти у гори кохані
Стежками Довбуша.
Потонути в безкраїх степах Асканії
Де з зірками літає душа.
Автостопами. З хіпі-друзями
Вирушати на пошук краси нової.
А не тут вулицями,
З відчуттям самої себе не живої.
