В Гетсиманському саду меч вже піднято
Холодні губи вже малюють смерті знаки.
Надію буде завтра на хресті розп'ято.
І відбивають блискавки кінця стокатто.
Мов чорні ворони кружляє страх і зрада.
Аутодафе розпочав великий Торквемада.
Камінням кинуті слова останнього прокляття.
І руни холодом горять в периметрі пентакля.
І серце вирване з грудей ще ритм тримає.
Хоч тепла кров вже по руках мов сік стікає.
І крики відчаю летять на славу Катцалькоатля.
Коли врізається ніж в груди по саме рукояття.
В тісні клітки їх педантично всіх скидають
Життя розірвано в шматки ,емоції роздерті
І чисті душі у блакить з весною відлітають
Несучи на губах мигдальний присмак смерті.
А в жилах ще горить гіркий текіли трунок
Під білим саваном натхнення мертво спить
Чекаючи на поцілунок.
