Розпатлана, понура та затята
Йшла манівцями,
Обминаючи житло.
Єдина думка мізки вигризала
Та гнала в ніч,
І щелепи стискала:
- Здалося, чи таки було?
- І хто ж ти є, коли холодний погляд
Убити здатний, викреслити дух?
До чого цей, посеред ночі,
Несамовитий броунівський рух?
Сиди собі тихенько вдома,
Нарощуючи шкіри товщину...
- Не варто турбуватися за мене.
Я йду не на війну...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design