Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47331
Рецензій: 92092

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Містика

Сон - гадання

© Катруся Степанка, 28-07-2010
Гадають дівчата
Вночі на Андрія
Чи буде багата,
Чи збудеться мрія.
Чи скоро до хати
Одної з сторін,
Сватів виглядати,
А милий, хто він?

Мені девятнадцять
Ще в думці навчання,
Але в любу пору
Всі хочуть кохання.
Всім хочеться знати
Мінливості долі,
Чи меду багато,
Чи з’їсти пуд солі.
Чи з милим довіку
Прожити гарненько,
Чи з року до року,
До старості в неньки.

Води із криниці
Ховаю під ліжко,
Здається, дрібниці
І дивно, і смішно.
З лозини паличку
Кладу на стакані,
То – міст через річку,
Де йтимуть кохані.
Щоб збулось гадання
Слова промовляю,
А потім мовчання
І спати лягаю:
- Милий, суджений, прийди
Через міст переведи!

Але під подушку
Кладу іще пояс,
Не йтиму місточком,
Присниться хоч поїзд:
- Пояс, пояс,
Приснись милий і поїзд!

Стою одиноко на острові голім
І зліва глибоко, і справа, бо повінь.
Ріка розлилася, немає і броду,
Але попереду є міст через воду.
Березовий, березові перила,
Мов коромисло на два береги.
Я зачарована – така у ньому сила,
Така краса від нього навкруги.

Є дві дороги в моє майбуття:
Одна є довша по траві зеленій.
Дивлюсь на ноги, боса – без взуття,
Та молоді травинки, так приємні.

Є ще дорога справа, по воді,
Колода з берега до середини мосту,
Та як пройти, піднятись як туди?
На верх, на міст, він значно вищий зросту.
То не колода – звалена верба,
Вона старенька стала в допомозі,
Сили нема, вода перелива,
То втопиться, знов випливе в тривозі.
І страшно, не втопитися б мені,
Але ж дорога ця є значно ближча,
А ще, на міст як, вилізу чи ні?
Не думаю, хоч я від мосту нижча.

Все ж, пробую іти по деревині,
Тільки ставлю ногу на краю,
Піднімається тривога в середині,
Захиталася верба..., в воді стою.
Бачу вже – втопитися тут можна,
Хоч дорога близька, та хитка,
Не піду – коротка, та тривожна,
Йтиму довшою до красеня-містка.

Сон міняється – тепер стою я в місті.
Нема острова, ні мосту, ні верби,
В не знайомому для мене місці
І без страху, а чи радості, журби.

Велетенський дім стоїть стіною,
Поверхів багато, не злічить
І маленький син поруч, зі мною,
Років три, чотири, теж мовчить.
Я тримаю за маленьку руку
І не знаю, куди мені йти?
Що робити? Я одна. Без смутку,
Хоч далеко сестри і брати.

Дівчинка підходить від дороги,
Мабуть їй  є вісім, дев’ять літ,
Спокій у очах, нема тривоги,
Чорні коси – прямий, довгий слід.
Бере сина тихенько за руку,
Кличе за собою... треба йти
І веде, не проронивши звуку,
На поріг, у дім, тут є ліфти.

В ліфт заходимо і їдемо поволі,
Мовчки стоїмо в повній довірі.
Поверх перший, другий в моїй долі,
Зупиняеться, лише на третій милі.

Двері відчиняються, дитина,
Залишивши нас, виходить сміло,
Є не зрозуміла ця хвилина...
Йти...? Стояти...? Їхати невміло?

Піднімаємося вверх удвох із сином,
Я не знаю, що робити далі,
Невже тут зібрався мій світ клином,
Почуття і мрій безмежні далі.

Але знову зупинилась ця машина,
Світ відкрився з ліфта перед нами,
Вже чекає, там... стоїть мужчина
З бородою темною й вусами.
Приказав за ним іти скоріше
І повів нас довгим коридором,
Я не знала, що мені миліше,
Мовчки йти, чи сипати докором.

Зліва світло денне засвітило,
Бачу у відчинені я двері
То лекційна зала, серцю мило,
Скільки знань осіло на папері.
Та минаємо оцю світлину
І заходимо в ще більшу залу,
На стіні повішено картину,
Й це приємно сецю мені з малу.
Є картини ще – вони великі,
Всі розвішені по стінах інших,
Виставка моїх творінь, навіки
І не треба цьому світу ліпших.

Придивляюся, на них живі берези
Із мальованих картин гілля звисає,
На живих гілках, немов терези,
Молоденьке листя обростає.
Переважує живе і мертве,
Два творіння – Бога і людини,
Це дитя людське таке уперте,
Перевершити старається щоднини.

Зала ця – художників майстерня,
Не митець я серед них – натура,
Гола стою в залі – ось і терня,
Лиш купальником закрита вся фігура.
Соромно, ще й боса на підлозі,
Та хоч трохи є прикрите тіло,
Повертаюся, стаю у позі,
Як натура, то візьмусь за діло.

Але далі нас веде мужчина
І виводить з дому в повну темінь,
Йде собі, не знаю в чім причина,
Ми одні із сином. Хоч би кремінь,
Світла б нам, бо тут не видно зовсім,
Зліва в далині якесь село,
Світять вікон вогники, тепло всім,
Тільки нам одним не повезло.

Хлопченя побігло, враз, направо,
Там стояла хата гарна, біла,
Через хвіртку в двір, так скоро, жваво,
Я моргнути й оком не успіла.

Кинулась за сином у тривозі
Невідомий дім, що там за люди?
Хоч нема нікого на порозі,
Тихо, світло на дворі усюди.
Але мене не пускає хвіртка,
Ударяє по обидва боки,
Та для мене – це затримки хвилька
І вбігаю я у двір широкий.

Час пройшов... минуло четверть віку,
Вже збулось наполовину все...

Перевести це – в розвагу дику?
А чи й справді в снах ХТОСЬ... щось... несе?


2007 р.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.57617712020874 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …