«...я гаразд знаю,що то є – тягар неартикульованого досвіду: він дорівнює небуттю.»
Оксана Забужко «Хроніки від Фортінбраса»
Що я речу?
Які такі видатки? –
Збуває сонце день за півціни.
Залапані, обцмулені нотатки –
Пустопорожні, скоротечні дні.
Так хочеться писати щось красиве,
Наприклад, колискову чи весну.
Та видам нагора
Щось недоречне,
Щось незугарне,
Хвірь іще одну.
Кому потрібен досвід,
"Як нежити"?
Як дряпатись,
Хапаючи щаблі
Холодними руками?
Ворожити
На гущі часу?..
Ми такі малі...
Як усвідомити,
Коли воно так страшно?
Як випростатись,
Аж нога сприсне?
За півціни – розбитись об каміння,
За півціни – крихке живе створіння?..
Ласкавий Боже, порятуй мене!
Мене і нас –
Бо ж ми такі маленькі.
Погратись хочеться,
А до роботи час.
За півжиття, за кращу половину,
Помилуй, Господи,
Яви ЛЮДИНУ,
Що має бути в кожному із нас.
