Що я скажу Вам, пане наш Романе!
Ви, знаєте, цікавий чоловік –
примружаться очей вогні лукаві,
і не збагнеш, чи подив в них, чи сміх.
Розважність мови, неквапливий поспіх,
поривність руху щирої руки...
Коли Ви завітаєте у гості,
то час біжить, летить – такий стрімкий!
Правдива скромність. І вогні лукаві -
очей вуглинки – поглядом – наскрізь.
Не тягнете на себе ковдру слави.
Вона для Вас – всього лиш мідний гріш.
Душа у Вас – задивлена у небо.
У росах скупана. І тепла, як свіча.
Поезії – найбільша Вам потреба –
як світла муза доторкне плеча
нечутним подихом – і перелиє в пісню
зірки в снігах, весну і літній сон.
Хай Ваші справжні, наче мрії, вірші
звучать – звучать із серцем в унісон!
Коли в твоє життя приходять люди,
Могутні й мудрі, як вершини гір,
Коли краса твої затопить груди –
То вже не маєш спокою з тих пір.
