О, мій неофіте!
Якими
Дивами уразиш сьогодні
Знудьгований світ?
Палкої любові намисто,
Аж надто барвисте,
Кому подаруєш?
Ти чистий, мов сніг,
Та прозорий,
Мов дощ навесні.
Ти чуєш одне,
Зовсім інше віщуєш.
Твій погляд –
То порух
Стрімкої щогли на воді.
І ти всім єством своїм
В світ видихаєш:
«Вітрила!...»
Маленьке, дурненьке,
Як щиро я заздрю тобі!
Втікай з цього раю,
Бо далі вже буде несила.
