Небо прадавнє
Над землею висить колесом.
Життя моложаве
Пір’ям висне, бродить волосом,
Хащами пропащими, дикими лугами
І могилами.
Сотнями століть ми
Йдемо літописно або з вилами.
Ніч ковтає день.
День запалиться з новою силою.
Ми йдемо з мечем –
Словом вільним, піснею красивою.
Іноді луна пісня та пророче і тужливо так.
Важко слухати.
Може, то є знак,
Що вже доста буть чиїмись слугами…
…І лакеями,
Блудними синами, брудними й вродливими повіями.
Хай поб’ють громи,
Коли суть-зерно ми в землю грішну не посіємо.
Досить вже ковтать те, що дають жерти
З рук масних.
Хто ж ми є по смерти
Під прадавнім небом для онуків та дітей своїх?
