Твої очі згасали
І твій голос стихав.
Ти ночами не спала,
Стрілка час рахувала.
Сон останній втікав.
Ти пішла і сказала,
Що вернешся колись,
Твоя тінь розтавала,
І хода все стихала,
Я благав: «Повернись...»
А ти зникла. Мовчала.
І мовчав телефон.
***
І краплина дощу, що впала,
І та стрілка, що все рахувала,
Розривали складчастий озон.
Я приходив щоранку до дому,
Де ти, можливо, жила.
Почуттю цьому смертно-святому
Цьому часові смертно-сумному
Я віддав все самотнє життя.
Залишав на порозі квіти,
Той черлений трояндовий цвіт.
Я хотів знов тобою радіти,
І собою все зло зупинити.
Щоб, як квіти, цвіла і ти.
Досхідсонця прийшов до дому,
Але враз весь черлень пожовк –
Ти лежала у ліжку свому,
У новому домі свому.
Я вклякнув і навіки замовк.
***
Я молився до тебе, кохана.
Доки цвіт не опав, не зів»яв.
То були вже останні квіти.
І остання, яку я кохав...
07-02-10
