Йде дощ весняний за вікном,
А нам обом, а нам обом
Минуле все здається сном,
Той сон – пекельна мука.
Душа моя була, мов храм,
І запалив ти свічку там,
Казав – нікому не віддам,
А сам приніс розлуку.
Сльоза дощу на склі вікна,
З тобою я, та вже одна,
Мені так страшно буть одній,
А ти чужий, коханий мій.
Сльоза дощу на склі вікна,
Між нами зрада як стіна,
Не розбудить кохання їм,
Чужим тепер рукам твоїм.
Як я молю, аби ти знав,
Щоб Бог мені забути дав
Ту ніч, і ліс, і шепіт трав,
Але забуть несила.
Та не торкай мого плеча,
Уже погасла та свіча,
Котра світилася в очах,
Погасла вже, мій милий.
