Упало небо грозою ненависті
На місто, полаюче людським вулканом.
Немов би весна від квітневої радості
Стала раптово незвично сумная,
Вкриваючи світло ліхтарних шосе
Іще полоненого небом міста,
Ще сонних машин і трамвайних релє,
І вулиць незліченнодовгих віток,
Які обтягнули велику країну...
Упало небо грозою літнею,
Упало велике в великий простір –
Немає неба, немає зірок
Лишилось одне в голім світі сонце!
Упало небо... Упало... Упало..
Яка відусюди пішла луна!
А Ви казали, що ціла галактика
Колись летітиме на планету Земля.
Що треба настроїтись на певні частоти,
Щоб світ побачити в його чорних обіймах,
Зустріти нові цивілізації і спільноти
З новою сіткою вулиць країни
Зустріти знову. З їх шосе ліхтарними,
З їх новітніми технологіями і новими релє.
Упало небо, упало веснянеє
І дощем свою тугу на землю ллє.
