Скляні кульки – додолу. Я, напевно, додому.
У зануджений Львів, чи в обдертий Чортків.
Квіти в’януть без плоду. Я вертаюсь додому.
Я для чого вертаюсь? Може, хтось так хотів?
Патетичні вокзали мою пам’ять украли
Я стою на пероні. Ллються сльози-квитки.
У загублені далі, де пісні тільки Алли,
Де у класики грали – і ніяк навпаки.
Де під’їзди в хайтеці. Як в твоїй іпотеці,
Де кредити – то тільки рухоме майно.
Де шумить тьотя Валя, де горілка в аптеці,
Де життя по суботах - індійське кіно.
Я стою і не знаю: хто на мене чекає?
Чи всміхається мама, а чи тато бурчить.
Мої давні сандалі розревілись навзаєм.
У дорогу! Спинить-бо цю мить!
