Як же мало прозрінь
У дитячих очах,
Коли зрушити лінь
На показаний шлях…
І знанню приживитися
Мало надій,
Бур’яном краще витися
В бурі страшній…
В незнанні мало сонця
І мрій золотих,
Мов просвіт в ополонці
Зоріє той жмих…
І страшніше „не знаю”
Може бути „не хочу”,
В темноті нас немає,
Як і променів в ночі…
Коли очі не здатні горіти від знань,
Коли тіло обм’якло у сні зволікань,
Коли вимкнути думку, мов світло в пітьмі…
Для такого, як ти – у пітьмі усі дні…
