Ти сидиш на пагорбі,
вітер грає твоїм волоссям немов травою,
твоє волосся і є трава
на якій волів би заснути мандрівник,
звільнившись від пут урбанізованого міста,
у цьому містечку
захищеному від сторонніх очей величним каньйоном
він волів би засинати з пахощами твого волосся,
що зрідка має аромат солодкої цибулі,
і бачити уві сні як народжується поезія,
він став би поетом щоб оспівувати тебе одну
і читати свої вірші навколишнім схилам доки стане сил,
а потім прокидатись і цілувати твої руки.
Цей мандрівник я
і я волів би заснути на твоєму волоссі.
