Горять зірки, течуть небесні ріки, волхви навчають люд,
Як божу благодать за щастя мати.
Сльозу за світ зронила Лада-мати,
І народила його… Птахи до Вирію летять з усіх усюд.
Він зріс, мов Сонце, умивсь, як Місяць, став могутнім воєм;
Узяв до рук сокиру юний бог,
Що викував йому отець Сварог -
Та й покотились голови банькаті, кудлаті, темні, стали гноєм.
Той гній взяла Земля. Вродило всякий плід. Пора збирать врожай…
Перун іще збира вогонь для блискавиці,
Що Сварги вічної є суттю криці.
То сила грізна, що вбити може - і відправить крізь Ворота в рай.
Нехай жура не огортає серце неньки, що сина вбито в бою ратнім.
Він стане поруч з Перуном
І світлим буде Правди воїном.
Десятки клятих зайд лягло, а він за землю вистояв у колі братнім.
Тепер у колі він Сварога
Вогню і правди бога.
І дух його горить у нас.
Увесь цей час.
Крізь нас
Він йде.
