Трави, стишені совами, содомами і гоморрами,
Настояні на хмелі спекотного дня, заколисані серпанком
І серпантином, помережані смарагдами і агатами,
Впали на дно горнятка. І крапка.
Споєні на пні квіти, як діти, впали від вологості
І кволості крізь розірвану небом завісу
Темного шифону в пазуху
Беззубій обірванці Ночі.
А та замішала на сиропі з твоїх дівочих мрій
Еліксир вічної наївності
І тепер підливатиме тобі в чай.
Розмай… Роздай свою душу усім незнайомцям
По шматочку. Стане легше і безпечніше.
Ти відчуєш, як маячня витікає крізь пори, шпалери і шпальти,
А на кінчиках пальців застигає воском щастя.
А ти шепочи про свою незбагненність,
про магнетизм очей,про диво речей.
Придумай собі
Таке-от замовляння. Читай його три дні. По три рази.
