Я за пензлик візьмусь і почну малювати любовно
Ще не знаю, що саме, але... Хай це буде не човен,
Бо гойдатись на хвилях мені неспокійно, тривожно.
Я не знаю підводних глибин, хоч і плавати можу.
Хай це будуть не хвилі, вони мають силу невпинну,
Їхнє військо потужне, хоч берег пізнав тільки піну.
Я боюсь, що накриє, із ніг ізіб’є і потягне,
Що я смикати буду ногами, руками, та марно.
Хай це буде не берег, бо він – океанське узбіччя,
Він не в вирі життя, тільки дивиться в море критично
І шкодує, що Бог дав йому відсторонену долю,
Що не зможе до вічних глибин доторкнутись рукою.
Час іде, в мене пензлик в чеканні нудному вмирає,
Але як малювати мій світ, я і досі не знаю.
Я стою, не пізнавши свого перевтільного хисту,
Поки вибір триває, мій аркуш лишається чистим.
