Догасає спекотний день..
На півночі неба -
пожежа слідів Купайла.
Здаля -
приглушений шум окружного шосе -
як алюзія,
як марна ілюзія,
що всі шляхи ведуть до Риму -
до чийогось окремого священного Риму..
Над темним пасмом лісу -
стіна мерехтливих столичних вогнів..
Сутеніє..
Свіжістю молока
розлилися хвилями луки -
ковзає полохлива тінь
на фіолетових вершечкax трав..
Старезні липи край
напівзруйнованого
цвинтарного муру -
в тихій прозорій зажурі
сіють золотий пилок
на вії..
I злітає,
віє-віє-віє
прохолодний легіт
з-між заплутаного гілля -
гойда-гойда!
гиля-a-гиля-a! -
дикі гуси,
черкнувши крони,
чезнуть
у глибінь індиго...
Bіє-віє-віє..
дихаєш-вдихаєш
очманіло
літепло землі парфумів -
гусне й тужавіє в грудях
- як любов -
солод меду
з гіркістю полину...
