Інколи, чоловіче мій, мені здається, що я божеволію -
ні, не від нашого спільного складного життя,
але від снів,
що
неупинно переслідують -
ніби я в голові зграї якихось пірань..
що це - мої думки, чи емоції,
що намагаються мене наздогнати і-не-по-риб´ячому з´їсти?...
так-так - вони переслідують мене
різнокольоровими пістрявими сюрреалістичними образами...
та.. чоловіче, все рівно не розумітимеш мої всенощні подорожі
по різних дебрях і глибінях нашої планети
y різних вимірах..
Слухай! A, може, я таки відьма?! -
ні, то не лунатичне безглуздя -
це факт, це мій інтра-лінгвістичний-психічний - коротше-
це мій внутрішній факт зворотньої сторони місяця..
кажеш, що я залежна? -
Tак, не так залежна,
як залежана
у консервній банці,
немов таранька,
присолена повсякденністю...
серія перша:
все ніяк не може розпочатися -
стрічка рікою без початку й кінця -
мерехтить по краях
на екрані штучним,
хоч як і намагається бути справжнім,
проте псeвдо-бельгійським мереживом...
серія друга:
тягнеться це довге кіно,
наче розпечена гума на асфальті.. -
ні нарації, ні емоції, ні хоча б якого поруху..
серія третя:
нарешті стрічка вплітається
у якийсь делірійний вінок
з маків, сон-трави і вовчих ягід...
нарешті проростає довжелезними пагонами
дикого винограду,
в´ється, дряпається по стінах -
а вони прозорі..
виявляється, це лише акваріум -
виявляється, що пагони - це лише водорості,
які не можуть потрапити всередину...
серія четверта:
прилітає якась дивна птаха,
починає зненацька дзьобати
помилково достиглий виноград,
що виріс на водорості -
а ні! це вже не водорость - ковила -
розсіває насіння -
і птаха безрадна -
занадто великий дзьоб
для цих філігранних штуковин-
ні, не визбирати се золоте зЕрня..
надто великий дзьоб
і надто маленькі крила...
серія п´ята - фінальна:
з птахи - змія, зі змії - риба.. О!
о, лиш тепер мозаїка в комплекті-
птаха не може те, що змія,
а змія не може те, що риба -
а риба може все -
як прародителька, має луску і крила -
і вона дзьобає-дзьобає водорості,
і гнучко в´ється поміж камінням,
і летить-летить до сонячних променів...
Ось так, мій милий, такі жахастики мене лякають,
а ти мене все, ось таку справжню, не розумієш..
