О цій порі,
коли уже вогні
святого Яна за зенітом,
коли надходять каламутні вечори
і зазирають тупо у стовпотворіння вікон,
коли нудьга і млость
висять понад парким асфальтом,
коли все місто
фанатіє від футбольного чемпіонату
й робить ставки,
коли у голові
прокручується не рулетка
захеканих і монотонних,
немовби вувузел-осиних-гнізд-гудіння, днів,
але магічна формула: "скоріше би відпустка!" -
Так хочеться втекти
із епіцентру стресів від міських подій,
від снобських ігор "імідж робить все!" -
і з того лунапарку, де виграшем лиш є
"купи-продай" - і першість в кайф... -
так хочеться втекти
туди, за межі, десь на марґінес
гектичних марафонів кожнодення -
кудись в провінцію,
де тиша, спокій, простота,
де чути лише кроки й шерхіт трав,
де вечори прозорі й життєдайні, як вода,
де, наче ситець, жовтизна полів
й соломою промоклою від злив грибних
ще пахнуть посивілі стріхи..
