Риже сонце зрані лиже буду мого пса,
В мене з мого ока котисі сльоза,
З тобов ми були зв"язані минулими днєма,
А тепер я оден і у мене проблєма.
Я літав за тобов, як машини баблисті,
Дарував чукуляди і волошки пахнисті,
А крім того приносив ще майки, труси,
А в неділю і на свєта ще штилиско кубаси.
Ти пішла коли сонце зрані буду лизало,
Я встаю, мац за постіль тебе вже не стало.
На печі лежит майка, на дивані ласіни,
А в веранді, коло дверей твої сині макасіни.
Мої думки про тебе, про тебе лише є,
Коли сапаю грєдку, чи черпа гноївки.
Я сам, немов билина в своїй маленькій хаті,
Втираю з ока сльози в твоє пахнєче шматі.
Мені житє не миле, не миле аж до крику,
Висит фартух на кухні на поржавілім цвєку;
Усюди ти. Бідую, бідую, аж до крови -
Зайду до стайні, вижу таборик до корови.
В коморі два гумовці, вони то також ти.
Кричу тобі де корчі, благаю гет пусти...
Луп-луп на себе в люстро - солене щось на носі,
А коло люстри гребінь, на нім твоє волосі.
Я п"ю горівк з крапки, від неї чось не п"яний,
Так можна загриміти у ящик дерев"яний
І їсти щось не годен, лиш п"ю, ото дурдом -
Зап"ю водов з криниці, занюхаю котом.
Вернисі моя мила, скажи мені привіт,
Як нє, то я запхаю си гралі у живіт.
Кричу тобі вернись, вернись - горланю знову,
Бо як сі не повернеш, я сі кину під корову.
Прийди, поцьомай варги, здойми остаток болі,
Моя любов до тебе, як гектар бараболі,
Я буду цілювати в коліна, литку й далі,
Ходи сюда, ти видиш в руках тримаю гралі...
