Ти порпаєшся в попелі земному,
Душа моя, заплутана у тілі,
У хромосомно-генну волосінь,
І мало що знайшовши там у ньому,
Зі стогоном щасливим породіллі
Вертаєшся вночі у височінь...
Тієї ночі тільки й насолоди
Побути вдома, погортати книги,
Почути близько рідні голоси,
Полити життєдайністю городи,
Де досі прорости іще не встигли
Барвисті паростки душевної краси...
Прощаєшся... І вже нова, інакша,
Вся повна дивовижної наснаги,
Розплутуєш складні вузли земні,
І вже міжвузля хитросплітне м'якша,
І духом тіла повняться корчаги,
І все яснішає, і радісно мені...
