Палючий день, гаряча ніч докупи злиті –
Вже другий тиждень над дощем ворожить літо,
І сонцю в жертву запашну приносить трави,
Вечірнім небом багрянить тремка заграва.
Завіса куряви пливе густим курінням,
Чолом припали до землі дерева-тіні;
Повітря – вариво терпке липкої спеки.
Дарма вишіптує блакить слова-лелеки...
Коли вже злива захлине оте моління?!
Щоби загоїв ліс порепані коліна,
Щоб обрії вростали в луки диво-рястом,
Шаліло з радости у верховітті птаство,
Щоб листя вигналось велике, лопухате,
І квітам руки цілувала свіжа м’ята,
Щоб дощ залив і змив ущент цей світ побляклий,
А завтра знов його створив – з одної краплі!..
