Я — лиш тисячна частка із легіонів тих,
Що обсмоктують, мов льодяники, крапки й коми,
Що, як вервицю, перебирають рими й ритм
І кому під осінні дощі не сидиться вдома.
Аби тільки зима — не сама і не кров-любов.
Щоб не сплутать талан і талант, нездарність і втому.
Віриш: вірші тоді лише і живуть,
Як вони необхідні комусь. Хоча би одному.
