|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51586
|
| Рецензій: |
96021
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 23928, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.117.148.28') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Поема
|
|
|
| © Ольга Зозуля, 20-06-2010
|
У одній сумній країні
В самоті зростали діти,
В чім вони, бідахи, винні,
Що у холоді їм жити?
Що світанки не радіють,
Ночі – темрява сама,
Там вітри колючі віють,
Замість літа все зима…
Так минали дні і ночі
У зітханнях та сльозах,
Підвелись дитячі очі, –
В них зневіреність і страх.
Притулилася малеча
До калинових гілок:
„Де, калино, наша втеча
Від самотності думок?
Ні з ким слово говорити,
Ми самі в дорослім сні,
Як самотність цю спинити,
З ким погратися мені?
З ким погратися дитині,
Що блукає по світах?
Ми ще поки що не винні
В наших вчинках і словах.
Нам розраду дайте, зорі,
Теплу ніч і колискову,
Від самотності ми хворі,
А вона приходить знову…”
Білий янгол опустився,
Вчувши крик у цім проханні,
Теплий вечір нагодився,
Що купається в коханні.
Янгол взяв у жменю глини,
Дві травинки й пелюстки…
Що зліпити цій дитині?
Чим з’єднати острівки?
Острівки дитинних мрій,
Що дощами тільки вмиті,
Що не знали веремій,
У яких дорослі вбиті…
Трохи квітів і роси,
Пелюстків і трав духмяних,
Глину з квітами зліпи,
Загорни її в тумани.
На світанку серед гаю,
На м’яких пахучих травах
Чари зоряного раю
Утопили ніч в забавах.
Диво дивнеє ті чари, –
Їхній витвір визирає,
Очі сяють мов стожари,
Руця квіточку тримає.
Ось, бери, дитино мила,
Ляльку, витвір без душі,
Ти погратися хотіла
У пустелі самоти.
Зігрівають рученята
Тіло з глини і роси,
Промовляючи завзято
До уявної душі:
Прокидайся, лялю мила,
Озирнися навкруги,
Віддають пухнасті крила
Ясноокі дітлахи.
Ось тобі іще травинка,
Ось наш подих і душа,
З ока крапнула сльозинка,
Почала її життя.
Вже давно літа минули,
Розбудивши безліч днів,
Але світ ще пам’ятає
Найпрекрасніший зі снів…
Шелест лісу, гук вітрів
Ляльці душу бережуть,
Так колись малі пташата
Спорядили її в путь…
Щоб у мандри вирушала,
Мала душу й два крила.
Раз дитина попрохала
У самотності тепла…
17.05.2010
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
