Вона життям ходила, як по лезу,
сліди на лезі гублячи свої.
Вона була закохана в поезію,
а я, дурний селюк, любив її!
...
Терплячий, по великому рахунку,
не спився, не згорів, не загуляв.
Маленьких нетерплячок чорну хунту,
чекаючи тебе, перестріляв!
...
Мовчиш? Мовчи! І добре, що мовчиш,
бо я розмову не сприйму нещиру.
Але душа біжить, як глупа миш,
у пастку, де ще не поклали сиру.
...
То вигадка, що я - карпатський чорт.
Ти - відьма! Бо не хочеш зрозуміти,
що знову кров тече з моїх аорт,
а я хотів би ради тебе жити!
Яка різниця - хАос чи хаОс,
якщо в душі безжалісне сум"яття?
Якщо мені надумалося - ось -
з твоїх плечей впаде красиве плаття.
А плаття тільки шилося, як біль,
клубками нервів, болісністю слова...
Є просто будні і нема неділь :
пошите плаття - жінка неготова!
...
Якби я знав тебе лишень як гріх,
якби ти не знайшлася, як молитва,
давно пройшли би ми оцей поріг,
який в собі ти ще обнулила.
...
Красивий мій, чорненький мій тюльпанчику!
Чому ми там, колись, не розійшлись,
де дотепер твої цілую пальчики -
на цвинтарі, де будемо колись...
....
А я не майстер - я підношу цеглу!
Але на мальті болів і зажур
збудую я міцний і гарний мур,
щоб всі тебе побачили, як церкву!
Лишень пробач мені, що я не майстер...
Я там, в твоєму мурі - тільки мальта...
...
Петро за ніч попав у образи -
за ніч відрікшись тричі від Ісуса.
Але коли відчую - ти відсутня -
вмиратиму аж тридцять три рази...
