Вона тримає в кишені свого уявного друга
І дивиться на сонце крізь фіранку.
Вважає, що тінь - це її заслуга
І не любить прокидатися зранку.
Вона не знає для чого ти їй телефонуєш
І тривожиш забуті образи.
Відчуває як друг у кишені ревнує
І не знає як збутись зарази.
Вона блукає десь з друзями. Їм не потрібна
Її наївна дитяча посмішка
Тому вона плаче. І в моменти рідна
Сусідньому емо-хлопчику.
В неї є свої друзі у вечірньому небі.
Вони завжди її пам"ятають.
І для щастя їй більше нічого не треба...
Хай лиш зорі і друг не втікають....
