Я бачу як вона рахує зорі
Й збивається в районі трьох десятків.
Кусає свої губи аж до крові
Й дивується із твоїх недостатків.
Я бачу як вона втікає з дому
І довго блудить в пошуках кохання
І вірна лиш одній.. чи то одному...
І просто так чекає їх зізнання.
Я бачу як вона лягає в ліжко
І довго думає, вдивляючись у стелю.
І чує за вікном як плаче місто.
І знає, що фортеця - це оселя.
Я бачу як вона ковтає сльози
Й благаю щоб ділилася зі мною.
Проте вона не хоче... чи не може...
І знову захлинається журбою.
