Літом
Ти ідеш розлогим світом,
Розсипаєш перли-зорі
У глибокім небі-морі.
Може, зійдуть в ближню ніч
Квітами усіх сторіч,
Пам’ятю.
Завше
Так знесилено упавши
В лоно трав, у сни пахучі,
В Бога сили просиш, отчі
Справи в Нього трудні. Біг
Хай би тобі допоміг,
Тямлячи.
Щедрою
Вірою своїх бажань ще би цю
Наділила землю, силою навкруги,
Що тобі даровано. Полюбив,
Певно, за вогнисту красу
Гривастого лева. Піднесу
Віршами.
Веснами
Прийдеш ти стежками щезлими,
Які з’їла геть зима.
Поцілунки недарма,
Схожі з дотиком квіток.
І не владний смуток
Миршавий.
