Політ над головами інших.
Чи не велика нагорода
За надто суб’єктивні вірші?
Чи це гордині вже дорога
Вилазить з серця, мов гадюка,
Без щему жодного, без звуку
І тягне, волоче до згину
На дно болота без упину?
А ти замовк, на дупу сівши.
І хай не станеться такого.
Хай крила музи не зомліють.
Твій тлін не вище ні від кого.
Най та поезія посіє
В час ліпший мудрості зерно.
І вдарить сходами воно
Свободи. А поки серцем ще живеш,
То й словом гарним щось утнеш
Для інших – хай узріють.
Ти ж не мовчи. Пиши й надалі.
Куй крицю цю, поки гаряча.
Не дай закинути на палі
Цю мову серця. Хай побачать,
Що не летиш над головами.
Пиха задушена словами
Любові, честі та краси.
Їх вище грошей вознеси.
Душа відкрита стане зряча.
