Ця весна забарилась з рясними дощами.
Зачекались водиці спраглі поля.
І напитися хочуть дерева і трави,
Зволожити шкіру хоче мати-земля.
По небесному полі ходять хмари-отари,
І вітер-вівчар їх жене в далечінь.
А світило святеє нещадно так палить,
Наче кару виконує божу, прецінь.
Низхідною дугою вже котиться сонце.
Вітер ліг і затих, як той сон над котом.
Здоровенная хмара наповзла на віконце,
Як вагітна тварина з товстим животом.
Наповзла і завмерла. Не видно потуги.
Не луна ясний грім. Не щезає біда.
Але раптом далеко потягнулися смуги –
Із надутої хмари полилася вода.
І свіжість жадана наповнила груди.
І, купаючись в щасті, радіє село.
Старі люди сказали: життю іще бути.
Залило, зацвіло, ожило…
