Сонячні дні пролітають високо,
Ти їх бачиш червоним подразненим оком.
Ти зненацька прозрів, розкрились повіки,
Про які говорили, що зімкнулись навіки.
Ось тепер ти все бачиш.
Ти зрячий.
Ідучи навмання, ідучи навпростець,
Ти вслухався у голос: говорив сам Отець.
Ти шукав Його руку, шукав Його полу,
Щоб торкнутись її,.. та звалився додолу.
Ти впав ниць – і тепер Його бачиш.
Ти зрячий.
Тебе били нещадно й топтали ногами.
Ти волік своє тіло, давився сльозами.
Твою кров пекучу хоронили в землі.
За тобою ішли, плачучи матері.
Доки ти не прозрів і це не побачив.
Ти зрячий.
Проніс свою тугу, пережив власний біль.
Ти пройшов! Не зламався, хоч кляли звідусіль.
Ти будеш щасливий, бо вмієш любити
Кольоровий світ, у якому ще жити.
Звикай же тепер, ти його бачиш.
Ти зрячий.
