Гуляє вітер між дерев, розчісуючи віти,
Десь із низу з-під землі зривається блакить.
А на душі так радісно, душа збирає квіти.
Ну як свій край, де виріс ти, можна не любить?!
Тут кожен птах, кожен листок дихає тобою.
Це все є ти, а ти є це, нема чим правди крить.
І де б не був ти, що не відав, воно завжди з тобою,
Це відчуття землі своєї, якою треба жить.
Живеш ти в місті чи в селі, це не міняє суті.
Чи селянин ти, а чи мер – все одне і те ж.
Ти ж народився тут! Стежини не забуті,
Які, колись крокуючи, міряв від хати до городніх меж.
І як випадає далека дорога, серце криється журбою,
Туга невимовна заповнює палку нестримну душу,
Постає перед зором твоя ненька-земля своєю красою,
Скоріше хочеться додому, рідне повітря вдихнути мушу.
Твоя країна – це є ти, її майбутнє є твоє,
Тому люби її, не кривдь, дорожи цим багатством усім.
Знай! Немає нічого кращого, ніж рідне своє.
Тебе всі відкинуть, а вона прийме, бо Україна є твій дім.
