Під ногами бруд з’їдає черевики.
Звільняється від льоду старезна земля.
Вона вилазить з коми. А ми іще не звикли
Як завжди розуміти, що знов іде весна.
Вона поки слабка, та в неї є та сила,
Що кожен рік рятує замерзле життя.
Немов би дівка, в небі коси розпустила
І грається з погодою, маленькеє дитя.
А нам то все корисне, а нам то дуже треба,
Бо жити далі хочеться і як тут не крути.
Зима давно набридла. Торкаємося неба
Придуманими пальцями ще хворої весни.
А сонце в небі котиться, бореться із льодом
Не так, як ми із грипом, бо є такі дурні.
Зима летить на північ, прощається з народом.
А з вирію птахи летять, співаючи пісні.
Біжить у лузі річка, вода у ній холодна.
Але іще не довго чекати їй тепла.
Та є люди-моржі, їм круглорічно можна
Пірнати в таку воду, для них то все фігня.
Лежить на стрісі кішка, неначе батарея,
Теплом запасається на цілий рік вперед.
Бо сонце дуже щедре, немов у казці фея.
Затріскотів далеко у селі чийсь старий мопед.
Проснуться всякі мухи, зелені цокотухи
І будуть наші вікна гарненько обсирать.
Корова вийде в поле, розвісить свої вуха,
Давно вона вже мріє свіжу травку наминать.
Прийшла весна у місто – бомжі повзуть на сонце.
Підвали всі очистили й каналізацію свою.
Для панків пісенька оця, нехай вам Бог поможе!
Заб’є не саме гірше місце в чудесному раю.
