“Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла поторгані...” (Б.-І. Антонич “Золотоморе”)
перші знаки літа –
легкість тополь, що летять насінням на захід,
голі плечі міщанок,
натовпи дітей з паперовими зміями
і повітряними кульками Макдональдз,
зграї котів, що втікають з приватних садиб
у свої вимріяні прерії,
сплеск вуличних ремесел
і солоний присмак моря на скронях.
літо летить сторчголов як п’ятниця,
розкидаючи нас
вздовж магістралей.
перетинання меж
стає нагальним питанням.
довгі дні полуниць і сонячних ванн
повні пристрасті.
літня легкість, мов гра у піжмурки,
тіло стає пружним, майже невагомим,
зір загострюється і ти помічаєш,
як лісові дівчата залишають
вологі сліди на розжареному асфальті,
як за ними повітряними катакомбами
крадеться вечір,
і за мить
приморське місто Львів
стікає малиновим соком.
