Як рано сутеніє восени,
Та небо починає крижаніти.
І, мабуть, щоб його зігріти, ти
Вночі надумаєш багаття розпалити.
Збереш до купи листя,
Хмиз, траву,
Якісь зім’яті папірці нікчемні,
Нотатки порожнечі і бажань,
Нотатки днів,
Що проживала ревно...
Усе одно.
Вогню усе одно.
Зжере усе,
Аби собі горіло.
Та от біда – вологі сірники,
Неначе недопечені рядки.
Вогню не буде.
Спалахнуть думки
В останнє – небо
І тебе
Ніч
Пелюшками чорними сповИла.
