Андрій:
Тпру, гривастий. Приїхали. Ось і моя хата.
Козак перший:
Та й пудкий же ти, Андрію! Спішуємось, браття.
А ти певен, що тебе тут і справді чекають?
Андрій:
Хоч ніхто не зустрічає, та чекати мають.
Витягайте хліб поклонний, припинайте коней,
А я пішов.
Козак другий:
Що ж це тебе, наче в шию, гоне?
Чи якась шалена муха за вухо вкусила?
Так і рветься женитися, стримати несила!
Козак перший:
Стій, Андрію. В кожній справі є свої порядки:
Ти чекаєш, а свати йдуть на розмову з батьком.
От коли вже, як годиться, все діло владнаємо,
То тоді уже до хати й тебе погукаємо.
Козак другий:
Як голубець, гукає, так пари шукає!
А як гарбузом нас зараз дівка привітає?
Андрій:
Годі уже базікати. Заходьте до двору.
Козак перший:
Чи не рано приїхали?
Андрій:
Та ні, саме впору.
Козак перший:
Давно вже день, всі вже встали, і високо сонце.
Та чомусь в цієї хати заспані віконця…
Андрій:
Та йдіть уже, може досить розглядати хату?
Козак другий:
Ти, Андрію, геть не вмієш сватів шанувати!
Яку кару цій нечемі ми можемо дати?
Козак перший:
Зараз його оженимо, то він буде знати!
Андрій залишається біля коней, два його супутника заходятьу двір.
Стукають в двері.
- Агов! Господарю! Чи є хто в хаті?
З хати виходить батько.
Батько:
О, які до нас гості чубаті…
Козаки:
Добрий день Вам!
Батько:
Здоровенькі були. Ви нічого не переплутали,
Що сюди зайшли?
Козак перший:
Про помилку не може бути і річі.
Приїхали ми до вас прямісінько з Січі.
Про справу нашу зараз підЕ мова,
Якщо, Ви, шановний, слухати нас готові.
Батько:
Сідайте, прошу. Маю час, маю вуха,
То чому б вас, козаків, і не послухать?
Козак другий:
Наше діло, козацькеє - наче вітер, степом гуляти,
Та нехристів карати, та за своїх стояти.
Десь тижнів зо три тому побували ми у Криму.
Той Крим - кому лихо, а кому невдача.
Там в полоні невільників чималенько плаче.
Козак перший:
До нас там один чумак прибився.
Мабуть, в сорочці він народився:
Утік він вночі, напередодні страти -
Добре вмів татарину дошкуляти.
Хлопець до татар лютий та битий -
Немало бранців допоміг нам звільнити.
Козак другий:
Вам через нас він прислав гостинці:
Жупана, смушкову шапку, червінці.
Для вашої доні - корали червоні,
Та жовті черевички, та стрічки до личка,
Та в вуха сережки, та шовкові мережки.
Будьте такі ласкаві все це прийняти,
Та за нашого парубка дівку свою віддати.
Козак перший:
А що ми люди чесні і без худої науки,
То ось вам і хліб в руки.
По цьому нашому слову кінець,
А Ви зробіте нашому ділу вінець.
Батько:
А де ж той козак?
Козак перший:
Як належно, за тином стоїть.
Батько:
Чи не Андрій він часом?
Козак перший:
Андрій.
Батько:
Зовіть.
Не встигли свати розкрити рота, як Андрій уже обіймав старого.
Батько:
Андрію, синку, не час тепер сватів засилати,
Бо нема кого нині за тебе мені оддавати.
Андрій:
Що, Ганні чекати терпець урвався?
А я, дурний, іще на щось сподівався…
Козак другий:
Із огня біжить, та в полум”я скаче.
На світі ще й не таке буває, козаче.
Андрій:
Чула щось душа, та мені не казала.
Ганно, Ганно… Якби ж ти знала…
Козак другий:
На три вітри оженився, на четвертий - шум.
Дівка вискочила заміж, а нам, сватам, - глум.
Молодицю сватати ходили, із козака дурня стулили.
Що ж, Андрію, в щасті не брикай,
А як більшого нема, то й так нехай.
Козак перший:
Скоро вже поверне на ніч,
А дорога довга на Січ.
Час уже нам коників сідлати,
Та печаль по полю розганяти.
А то, щось ти, друже, зажурився,
Як неначе тільки оженився.
Андрій:
Дай Вам Боже, батьку,
Кожного року по онучатку.
Та що б родило жито,
А в хаті і взимку було літо.
Перекажіть Ганні:
Зла на неї не маю.
А як завинив чим,
То нехай вибачає.
Прощавайте, батьку,
Буду від*їжджати.
Батько:
Я не зможу Ганнусеньці нічого сказати.
Андрій:
Не говоріть. Та хоч дарунки візьміть.
Батько:
Навіщо їх брати, коли нікому віддати?
Андрій:
Невже донька не приходить до Вас гостювати?
Батько:
Та ні, синку, не приходить. Три тижні минуло…
Андрій:
Три тижні минуло, як весілля булО?
Батько:
Три тижні уже минуло, як вона пропала.
Та ще тиждень усім селом ми її шукали.
І в ставку,
І в очеретах,
І в кручах,
І в гаЇ…
Ти приїхав.
Сватаєшся.
А її немає…
Андрій:
Боже, Боже… Яке горе. Як же це - пропала?…
Може, які чужі люди в той час тут бували?
Чи не міг їй хто сторонній заподіять лихо?
Батько:
Не було нікого й близько. Усе було тихо.
Козак другий:
Господарю, то пустіть нас переночувати.
Спробуємо ще й ми її завтра пошукати.
Не бува так, щоб людина без сліду зникала.
Батько:
Заночуйте, воля ваша…
Андрій:
От часи настали…
Батьку, як так могло статись?
Що тому чому причина?
Батько:
Не шукай причини, синку. То лиха година.
Бува, часом, і в погоду грім з неба ударить,
А коли уже все небо затягнули хмари…
Андрій:
Які хмари? Які громи? Я у всьому винен.
Був би вдома, то зберіг би… Чом я не загинув?…
Козак перший:
Що ти кажеш? Як три тижні - то ще є надія.
Рано ще складати зброю, не тужи, Андрію!
Не змогли знайти - так мертвою ще ніхто не бачив.
Хто зна, що там трапилося. Молися, козаче…
Андрій:
Батьку, про які ви хмари говорили щойно?
Бо я вчасно не вернувся?
Батько:
Хіба ж тобі вольно
Було вчасно вертатися?І ми про це знали.
Чумаки, що повернулись, нам розповідали.
Спершу прийшов дядько Іван - він слабкий і досі.
Від ноьго ми й дізналися, що сталось в дорозі.
Потім ще вертались дехто - інші загубилися.
Хто в полоні, хто в земельці чужій оселилися.
Андрій:
А таки ж моя провина - по всьому виходить…
Батько:
Не тягни рядно на себе. Біда біду водить.
Одна радість в нашій хаті, що ти повернувся.
Андрій:
Тільки з долею своєю десь я розминувся.
Батько:
Усе - Божеє, Андрію, тільки гріхи - наші.
А без солі, козаченьку, не навариш каші.
Не катуй себе. Не треба. Все колись минається.
Часом, навіть з того світу люди повертаються.
Андрій:
Ви святий, напевне, батьку. Як помізкувати
То маєте Ви, сердешний, мене проклинати:
Я, покидьок, згубив її, Ганнусеньку бідну,
А ви мене втішаєте, мов дитину рідну.
Батько:
Доживеш до моїх років, дещо зрозумієш.
Прикро, але змиритися ти, синку, не вмієш.
Зрозумій, що понад Бога немає нічого.
І це він нам щохвилини вказує дорогу.
Нам же - іти та робити, вірити й чекати.
Спробуй, сину, ще хочь трохи Ганні часу дати...
