Андрій в глибококому колодязі, отвір якого закривають грати. Ніч темна,
безмісячна. Небо крізь грати майже не жевріє.
Андрій:
У неволі, у полоні, небо в дві долоні.
Та кайдани-музики дзвонять дзвоном великим.
Дзвонять дзвоном великим: поминки справляють.
Вони мене, молодого, на той світ проводжають.
У неволі, у полоні небо в дві долоні,
Та ніч, чорна, як мАра, та на серці хмара.
Та на серці хмара, як гора каміння,
А як день настане, краще вже не стане.
У неволі, у полоні небо в дві долоні.
Та світ у віконці - моє ясне сонце.
Моє ясне сонце - дівчинонька люба.
Як же серце плаче, що тебе ніколи уже не побаче.
Вгорі, там, де має бути небо, з’являється яскрава зірка.
Андрій:
Засвітила ніч зіроньку, одну на все небо,
Ясну, красну, одиноку, як спомин про тебе.
Світи, світи, моя зоре, не заходь за хмари
Перекажи моїй любій: вона вже без пари.
Зоре моя одинока, зіронько остання,
Розкажи ж ти дівчиноньці про моє кохання.
Розкажи їй, моя зоре: я не повернуся,
Бо з чужою землицею скоро поберуся.
Дві тіні крадуться в темряві. Зупиняються, прислухаючись.
- Чуєш?
- Чую. Неначе наш.
- Та й тужно ж співає.
- Та тихіше. Ти шепочеш, мов півень волає.
- Хто ти, хлопче? Відгукнися.
Андрій:
Чумак полонений. А хто ви, такі цікаві?
- Теж душі хрещені. Що це ти так розспівався?
Андрій:
Завтра буде страта. Все, що мені лишилося, це пісень співати.
- Тоді вважай, що нас тобі посилає доля:
Може, замість, щоб співати, втечемо на волю?
Андрій:
Намагався вже не раз я, та яма глибока.
- Зате ніч сьогодні темна, хоч виколи око.
- О, та тут на ямі грати! Добре зачинили.
- Нічого, замок зламати ще вистачить сили.Вже й владнали.
- Ось мотузка, тримайся міцніше.
Андрій:
Ухопився вже!
- Гаразд, тягнемо хутчише. Ще трішечки. Отак, отак…
Андрій:
Ось я і на волі!
- Ще до волі шлях неблизький, як поверне доля.
Андрій:
О, вона мені сьогодні приязнь виявляє:
Вас послала в порятунок…
- Хлопці, вже світає.
А нам з вами невідомо, куди направлятися…
- Знаю я одну місцину, де можна сховатися.
Час від часу там із Січі козаки бувають.
Втікачів до Запоріжжя вони доправляють.
А там, з Січі, уже просто, там вже шлях відомий.
Андрій:
То скоріше ноги в руки - зачекались вдома…
