Ворожка:
Клади на ослоні та заходь.
Не стій у дверях, бо вітер знадвору.
Що ж ти там мені принесла?
Мабуть свого горя?
Ганна кладе на ослоні вузлик з гостинцем.
Ганна:
Моє горе, ніби курай, по селу гуляє.
Всі сороки вже стрекочуть, хто ж його не знає?
Ворожка:
Твоя біда - ще не горе. Ти марно горюєш.
Бог дасть, ти з своїм Андрієм іще потанцюєш.
Ганна:
А як не дасть?
Ворожка:
А ти молись. На все Божа воля.
Хто теплячий, тому колись посміхнеться доля.
Ганна:
Заблукала моя доля десь поміж світами.
Вийшла осінь на покоси, косить дні за днями.
Та ніч пряде довгу нитку, що тугою зветься.
Та лиш вітер в полі виє, крає моє серце.
Ворожка:
Чим же я тобі зараджу, не можу збагнути?
Я не знаю, як Андрія твого повернути.
Ганна:
Поворожіть, чи зробіть щось, Ви ж знаєте, певно.
Перестаньте відмовляти мене - це даремно.
Хай вже буде те, що буде, та я мушу знати.
Я за звісточку про ноьго ладна все віддати.
Ворожка:
Хто ворожить - над прірвою свою долю водить,
І не зовсім те, що мріє, часом там знаходить.
Ганна:
Хоч пораду дайте, тітко, що маю робити?
Бо несила без любого вже у світі жити.
Мушу його побачити хоч куточком ока:
Чи живий ще, чи довіку я вже одинока.
Ворожка:
Одинокою, Ганнусю, ти не маєш бути.
Ганна:
Він повернеться?
Ворожка:
Не знаю.
Ганна:
Як же мені бути?
Як тривога звіром лютим серце роздирає,
І ввижається, що в муках десь там помирає
На чужині, у неволі, бідний мій коханий.
А я тугу тут колишу з вечора до рання.
Ворожка:
Є шлях один. Та непростий і дуже непевний.
Хто ходить ним, трапляється, і гине даремно.
Бо пройти тим шляхом може тільки щире серце -
Не протиснутись з гріхами у вузенькі дверці.
Можу я його вказати, в дорогу убрати,
А далі вже доведеться самій мандрувати.
Ганна:
Вкажіть, вкажіть, а я піду, не піду - полину!
Вкажіть мені ту дорогу, надію єдину!
Ворожка:
Так, я бачу, не лякає тебе вже нічого.
Але маю тобі дати ще три застороги.
Перша: Буде біль нестерпний, бо маєш горіти.
Як не зможеш його знести, тобі вже не жити -
Жменьку попелу у полі вітерець розвіє,
А разом з ним усі твої мрії та надії.
А як стерпиш біль, то станеш зіркою у небі.
І ось про що пам’ятати тобі далі треба:
Біль покине. Та натомість прийде спокій, тиша,
І захочеться назавжди все земне полишить.
Краса така кругом буде, що й вимовить годі.
Тоді друга засторога стане у нагоді:
Не забувай, за чим ішла, повторюй про себе…
Чи бачила, як падає вночі зірка з неба?
Отак і ти впасти можеш, як мету забудеш.
Та коли весь час про неї пам’ятати будеш,
То побачиш з високості ти, як на долоні,
Все, що бачити хотіла. Але далі, доню,
Буде третя небезпека: то час швидкоплинний.
І ходи його прудкої ніщо не зупинить.
Що б там тобі не відкрилось із сьомого неба,
Та іще до перших півнів повернутись треба.
Бо як тільки сонця промінь зірки доторкнеться,
То вона уже на землю більше не вернЕться.
Так і буде з високості землю споглядати,
Та не зможе вже нічого ні дати, ні взяти.
Ганна схиляє голову, виглядом своїм показуючи рішучість.
Магічні дії старої супроводжуються тихим нашіптуванням.
